Форум Осьмаків

http://nslovo.com/wp... alt='veteran' height='517' width='480'>Ще донедавна в Осьмаках проживало 47 учасників бойових дій та інвалідів Великої Вітчизняної війни. Сьогодні їх, як співається у відомій пісні, зосталося тільки троє: Євген Космач, Микола Песоцький та Тимофій Молочко. Євген Казимірович у свої 83 роки очолює сільську первинну ветеранську організацію.

Хоробрий розвідник

Євген Космач – уродженець Житомирщини. На боротьбу з ворогом його разом з однолітками було призвано 1944-го року.

– Зібрали нас усіх на збірний пункт, а потім відправили у Станіславську (нині Івано-Франківську) область, – пригадує ветеран. – Бої були дуже кровопролитними, з великими втратами. З усього батальйону в живих зосталися усього 90 чоловік – це за два місяці запеклої боротьби з ворогом.

А потім уцілілих бійців розкидали. Євгену Космачу судилося воювати у складі 277-го окремого артилерійського дивізіону – був розвідником батареї.

– У лютому 1945-го мене було поранено, але не дуже, – розповідає Євген Казимірович, – куля одна просвистіла над головою, інша зачепила вухо, у мене вибило чотири зуба. Ще неподалік і міна розірвалася, осколок від якої ледь смерті мені не заподіяв. Пощастило: він влучив у рацію, яка завжди була зі мною. У сорочці народився, тоді так казали мені про цей випадок. Серйозних поранень війна мені не заподіяла, однак, здоров’я підірвала дуже. У молодості я того не помічав, а нині щодня, щогодини відчуваю її сліди. Ще і сниться іноді прокляте лихоліття.

День Перемоги розвідник Космач зустрів у Польщі.

– Дев’ятого і десятого травня у цій країні ще тривали запеклі бої, хоча вже було і оголошено про капітуляцію Німеччини, – розповідає ветеран. – Ми ж тільки 12 травня святкували довгоочікувану перемогу над фашистами.
Змінив Житомир на Осьмаки

Уже по війні Євген надумав провідати хлопців, з якими ішов фронтовими дорогами. Ті жили у Жовтневому нашого району. Приїхав, зустрілися, обіймалися і плакали від радості, що побачилися, що живими зосталися. Як і годиться молодим, увечері до клубу пішли. Запримітив там Євген красуню Галю, яку вже від себе не відпустив. Так і зостався на Чернігівщині.

– Якось у 1955 році приїхав до мене голова колгоспу з Осьмаків, з яким я раніше уже був знайомий, та й запросив на роботу у село. Водієм вантажівки, – розповідає Євген Казимірович.

На околиці Осьмаків, біля поля, збудували Космачі дім. І зажила в ньому молода сім’я у щасті й радості. Дружина Євгена, Галя, у колгосп пішла, на рядові роботи, а він шоферував. Одне за одними з’явилися на світ п’ять донечок і синок. Нині всі вони вже мають свої оселі та сім’ї, подарували батькам 11 онуків і чотирьох правнуків. Правда, одна дочка трагічно загинула. Уже рік, як не топче земний ряст і Ганна Іванівна. Не дожила трьох років до 60-річчя подружнього життя.

– Для того і живемо, аби пізнавати блаженство буття і гіркоту втрат, – зітхає ветеран. – Таке воно, життя, не буває у ньому щороку 365 сонячних і світлих днів. Людині судилися переживання, і це треба сприймати належно.

Нині дідусь живе з дочкою Танею та її сім’єю. Ще замолоду побудував літню кухню у дворі, торік туди газ підвів. Попросився жити там, аби нікому не заважати своїми недугами та кашлянням. Слухає радіо, багато читає періодики, романів, повістей.

– За зиму ось 52 книги прочитав, – каже, – Таня у бібліотеці бере. А телевізора не хочу дивитися. Так і живу. Діти добре про мене піклуються, онуки, правнуки не забувають. Усе б нічого, аби не болячки. А вони так допікають, що без пігулки мало який день проходить. Тільки недавно мені встановили першу групу інвалідності, надійшли підтверджуючі документи з Подольська. А то значився я просто учасником бойових дій Великої Вітчизняної.

Закрити